Читать Грає синє море онлайн полностью

Станіслав Тельнюк
Грає синє море







Пролог

Ховали діда Скрипника.
Отого самого Скрипника, котрого вже багато хто й забув, як на ім’я та прізвище, усе — Скрипник та й Скрипник. Так звали по-вуличному за життя, так звали і дідових онуків та правнуків, так хлопці розпеченим цвяхом і на хресті випалили: «Раб божий Савка Скрипник».
Був тоді погожий осінній день. Небо такою синявою світилося, що богомазові Тодору Трагірі можна було б умочати пензля не у фарбу, а просто в небо. Та богомазові було не до того. Він думав про діда Савку, якого все життя хотів намалювати, а от не вийшло, не наважився. Бо ликом дід Савка не вдався ні в бога Саваофа, ні в Ісуса, ні в пророків, та й не лик у нього був, а мужицьке обличчя, що його, звісно, святотатственно малювати дорогими фарбами на виструганій дошці, та й чи насмілилась би рука виводити замість звичних заокруглених святих кучериків нечесаного Савчиного чуба?
Тодор ступав за саньми з дідом, дивився на людей, які мовчки простували за парою чорних волів, що йшли, понуривши великі рогаті голови, а з їхніх очей текли справжні сльози, такі ж, як і в людей.
За відкритою домовиною ішло все село, всі Сугаки — старі й малі, бо не було в Сугаках такої людини, яка не знала б, хто такий був дід Савка Скрипник.
Дід Скрипник багато набачився на своїм віку. Обходив півсвіту отими неспокійними ногами, які нині, впокоївшись навіки, сумирненько лежали під полотниною. Бував дід в угорських краях, разом з уграми та сербами боронив від басурмана славний Білий город, чи Београд, як кажуть серби. Погинули в битві серби та угри, та й Савка ледве врятувався, втікши до італійців. Навчився в італійців він музики, ще й навчив його майстер-таліянець скрипки вистругувати, та таким же тямущим виявився його учень, що вже до кінця життя Скрипником його й прозивали… Був іще дід Скрипник за десятьма морями й океанами — в ... Читать дальше

Скачать книгу Грає синє море

Яром–долиною…